Заміж?

"Ти би хоч поприбирала, засіла в своєму "шантарамі", скоро динозаври в кімнаті заведуться! Прийде тато з роботи, і тобі, і мені, випише!" Тата в нас в сім'ї всі боялися – як крикне, то немитий посуд на кухні здригався. Приходив до хати, з'їдав 2 миски борщу, доходив до дивана, і всьо – "відключка" аж до "Часу новин" на 5 каналі. Даа, новості він в нас знав усі: і скільки хат затопило на Закарпатті, і що винайшли новий сорт буряка, який два роки родить, і що в Наташки новий хлоп "якийсь такий худий, рижий – певно боліє". Він, як справочне бюро, був в курсі "шо де коли" в нашому селі відбувалося: хто виїхав в Італію на заробітки, чиї діти поламали яблуню в дворі, хто в останньому під'їзді женився. Всьо знав "як старий", а то, шо я вишивала рушник собі на весілля "не просік". Я ж партизан, мовчала до останнього, але ж треба було "бити кабана" на фуршет, та й мусила якось до цієї теми підготувати. Мама здогадалась, що щось "нечисте", коли я просила номер телефону до тьоті Олі, "ну та, яка тортами займається". Про жениха запідозрити не могли, бо я, як миша, з рідної хати не виходила ("нікуда ти не підеш, голову хоч би помила, дівка на виданні!"). Перед тим як йти в ларьок навпроти за хлібом, мусила наводити марафет, прасувати сукню ("вдягни ту, яку я тобі з Польщі привезла!") і в залог віддавати закордонний паспорт, боялися, аби не виїхала, бо скоро ж картошку треба помагати садити (а то в нашій родині – святе).

До тата підхід знала – з ним говорити тоді, коли є настроєніє (нє, 100 грам не варіант). Виждала, якось прийшов довольний – зарплату на 203 гривні підняли, пломбір всім купив за 1,50 грн. "Тату, а шо то в нас скайп не працює?, – почала іздалєка, а з зятьом як будете знайомитись?" (Тато знав, що я любитель пожартувати, як і він, тому спершу не почув, що я там над вухом бдзичала). "Яким ше зятьом?" "Американським!" :) "Та й шо в Америку поїдеш? Мамка купила фритюрницю по знижці, картопля-фрі своя буде! На дачі зробимо пікнік, сосіски пожаримо, огірочки свої, ляпота...." "Тату, ви не понімаєте, мені треба возможності, толковий чоловік, насиділась в Україні!" "Хай-но, прийде мама, поговорим!"– сказав як відрізав, і вийшов на балкон наблюдати "до кого ж це така машина приїхала?"...

"Марічко, виходи!"

От і мій Бред Пітт з'явився (ні, не на Ламборджині) на связі, сонне щастя моє :) Говорили годинами, все було мало. Розказував чия команда виграла вчорашній футбольний матч (американці ж помішані на спорті). По правді кажучи, я часто його не розуміла (бо "якби поїхала по "Work&Travel на літо, то би підтягнула свій Інгліш". Он Анька "ні бум-бум" була, а тепер в Макдональдс продає індусам гамбургери, свободно з ними общаєцця) однією рукою мусила перекладати american slang в словнику. Але заради американсько-української мрії ("мрії Марії") готова була купити самоучітєль на Петрівці, "забити" на татові "овочеві плантації", і полетіти за океан.

Заговорилась так, не почула, що в дверях стояла мама. Усміхалась. Довольна. (Думала: "ну нарешті, хоч позабирає від нас свої книжки, а то вже нема куда ту макулатуру складати, шкафи ламаються"), і я все зрозуміла – його прийнято в нашу сім'ю. Тата згодом теж попустило, допомагав складати меню, шукав де по гуртівній ціні можна горілку на застілля замовити. А я? Слухала "California dreaming", підписувала запрошення друзям і раділа від щастя, що "скоро вийду заміж!"