В Китай захотілося?

Посміхніться, Вас знімають!

Сидиш собі в Харківській області, медитуєш на монітор в офісі, на кофі брейках листаєш інстаграм, і думаєш: блін, як це так сталося що Марусі з Полтави пощастило більше, ніж тобі? Чому вона, сіра мишка, працює в Лос Анджелесі, літає в Мексику, а ти з двома освітами (бо мама казала: "Знання за плечима не носять"), довгими ногами і кулінарними здібностями, працюєш в коблі змій, начальник виносить мозок за 3500грн, і як бонус, екстра години на роботі (звісно, в тебе ж сім'ї нема, то чому і не попрацювати!). Приходиш додому, в обнімку з котом читаєш пости ВК як люди кудись їдуть, щось роблять, якийсь двіж в житті (а в тебе їде тільки криша), випиваєш другу чашку кави, і з бодрячка: а чи не поїхати б......? Куди? Куди? В Америку? Оооо стільки відмов у візі. Канаду? Те саме. Європа? Та кому я там треба? Німецьку халявила, англійська – на рівні Плахотника, польська – як пес – все розумію, ніц не можу сказати. Як раптом до тебе на 3 поверх доноситься жвава дискусія під будинком як внучка сусідки бабці Зіни поїхала в ....Китай, до "тихво вузькоглазих". І ти так трохи офігіла, та мала молодша від тебе на 10 років, до 7 класу ходила в школу з татом за руку, поїхала "у світ за очі". Тебе це заїло (чи то жаба?). І пішла гуглити "скільки треба грошей на Китай", опитувати знайомих як там з візою, скільки бабла можна заробити, і чи правда що там люблять біле обличчя. Консультації, вагання to be or not to be......Тато каже: "ну ти ж рис любиш, не пропадеш". Мама: "давай, тобі вже ж не 18, може там якийсь китайчик приглянеться, таки краще, ніж якийсь місцевий безперспективний алкоголік Вася". І ти така "та ладно, скільки тої жизні, попробую". Отак почалась твоя китайська історія.....Тільки Будда знає чим то для тебе закінчиться, і чи вистачить тобі сил і терпіння "зберігати спокій і любити Китай", чи, навпаки, сказати "більше туди ні ногою!"

Пам'ятай, моя історія-не твоя історія ;)